Не все те золото що блищить

Відповідно до Інструкції щодо надання послуг з хімічної чистки та фарбування (перефарбування) виробів, затвердженої наказом Української спілки об’єднань, підприємств та організацій побутового обслуговування населення від 27.08.2000, приймаючи у замовника виріб на чищення, у квитанції, необхідно вказати його «узгоджену вартість».

В «Інструкції» не зазначено, для яких цілей необхідний цей пункт, очевидно, на випадок виплати компенсації при псуванні виробу. Від обговорень морально-психологічного аспекту процедури «узгодження вартості» та можливих її наслідків ми вирішимо поки що утриматися, хоча це наболіле питання вже давно не сходить із порядку денного підприємств хімчистки та пралень. Йтиметься про те, як все ж таки визначити походження виробів, що надходять в обробку — підпільний цех на Малій Арнаутській або Будинок Високої моди Риму, Парижа, Мадрида.

Державна служба з питань безпеки харчових продуктів та захисту споживачів, на жаль, не розглядає причини, з яких виріб був зіпсований. Адже в більшості випадків провини підприємств немає. Фахівці хімчисток, керуючись маркуванням, що містить способи обробки, не порушують технологічний процес, але при цьому виріб стає непридатним.

Ні для кого не секрет, що велика кількість текстильних і шкіряних виробів, що продаються на українському ринку, виготовлена ​​без дотримання технології. До того ж, що супроводжується маркування часто не відповідає ні складу тканини, з якої пошита річ, ні можливим способам її обробки. Побажання контролюючих органів «фахівці повинні навчитися розпізнавати підробку» зізнатися, не надихають. Час грубих підробок безповоротно минув. Наш вітчизняний та зарубіжний підпільний виробник старанно працює над покращенням зовнішнього (хочу звернути увагу, що тільки зовнішнього) виду виробу, використовуючи при цьому етикетки, маркування та підкладку з логотипами відомих імен світу моди. Причому вартість таких «ознак справжності» аж ніяк невелика.

Відрізнити підробку від оригіналу, у таких випадках, досить важко, а розраховувати на «добровільне визнання» клієнта, про те, що річ була куплена на найближчому речовому ринку, а не з подіуму на показі високої моди в Парижі – просто безглуздо. Існують і інші канали збуту підроблених «фірмових» речей, де за виріб з того ж підпільного цеху покупцеві доведеться сплатити чималі гроші (йдеться, звичайно ж, не про фірмові магазини). В цьому випадку в оману вводяться і споживачі. Будь-яка вада на, так званому, «фірмовому» виробі, якщо за нього заплатили від 500 до 1000 у.о., сприйматиметься як задум великого кутюр’є. І «про горе тому», хто насмілиться подумати інакше!

А подумати інакше все ж таки доведеться, якщо: рядок на виробі нерівний; шви не оверлочені, а обрізані ножицями-зигзаг; поділ підклеєний, а не підшитий; на підкладці виробу пришиті маркування різних фірм-виробників; вшиті етикетки, з можливими способами обробки, суперечать один одному (наприклад: для підкладки дозволене тільки прання, а для всього виробу — тільки хімчистка в перхлоретилені); у швах шкіряного виробу проглядається поліетиленова клейова підкладка; на виріб із синтетичної тканини прикріплено етикетку, із зазначенням складу тканини 100% натурального волокна; колір вшитої змійки (блискавки) не відповідає кольору виробу; назва фірми містить орфографічні помилки (перевірити не так і складно, досить подивитися її правильне написання в журналах мод); розмір не відповідає дійсності (перевірити за шкалою відповідності, залежно від країни-виготовте

Як кажуть фахівці: «Щодо одягу класичного стилю, то можна зазначити, що європейські виробники високого рівня виготовляють свою продукцію, в основному, з натуральних тканин. Підробити, наприклад, піджак зі змішаного складу вовни та шовку практично неможливо, до того ж, Різниця в якості буде більш явною, якщо при підробці буде використаний дешевший матеріал, як, наприклад, віскоза, методом печіння клаптя тканини можна точніше визначити його склад.